Я на гору круту, крем'яную
Буду камінь важкий підіймать.
І несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать...
Буду камінь важкий підіймать.
І несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать...
Леся Українка – одна
з наймужніших і найталановитіших постатей не лише в українській літературі, а й
у світі. Вона писала про минуле і свій час, а твори її звучать
по-сучасному і зараз, підтримують дух людини, вселяють віру у власні сили. Вона захворіла ще в дитячі роки, але страшні
муки не зламали дівчину, а, навпаки, зміцнили її духовно, додали нестримної жаги
до життя:
Невмирущі твори Лесі Українки завжди будуть тривожити душі, будити розум, надихатимуть на благородні вчинки, а краса її мистецького слова буде вражати читачів навіть через багато-багато років.
Невмирущі твори Лесі Українки завжди будуть тривожити душі, будити розум, надихатимуть на благородні вчинки, а краса її мистецького слова буде вражати читачів навіть через багато-багато років.
В цьому сьогодні ми разом з поціновувачами
поетичного слова змогли переконатися на поетичній етафеті «Вільні співи, гучні голоси, в ріднім краю я чути бажаю », присвяченому 145-річниці від дня народження Лесі
Українки, що
відзначається, 25
лютого.
Естафета відбувалась у приміщенні місцевої школи біля виставки літератури по творчості поетеси "Живе в казках, поемах і віршах, Лесина замріяна душа", яку підготувала бібліотекар Лілія Захарчук . Учні та вчителі школи, бібліотекар, сільський голова долучились до читання безсмертних творів славної доньки Волинського краю. Вчителька української мови і літератури Галина Кужелюк зачитала власний вірш про Лесю Українку "Запитаю в Мавки й Лукаша".
Як на снігу червоний жар калини,
Як у віках любов всесильна жінки,
Світитиметься в небі України
Свята надія Лесі Українки.