"Вільні співи, гучні голоси, в ріднім краю я чути бажаю."

  Я на гору круту, крем'яную
Буду камінь важкий підіймать.
І несучи вагу ту  страшную,
Буду пісню веселу співать...

 

  Леся Українка – одна з наймужніших і найталановитіших постатей не лише в українській літературі, а й у світі. Вона писала про минуле і свій час, а твори її звучать по-сучасному і зараз, підтримують дух людини, вселяють віру у власні сили.   Вона захворіла ще в дитячі роки, але страшні муки не зламали дівчину, а, навпаки, зміцнили її духовно, додали нестримної жаги до життя:
  Невмирущі твори Лесі Українки завжди будуть тривожити душі, будити розум, надихатимуть на благородні вчинки, а краса її мистецького слова буде вражати читачів навіть через багато-багато років.

  В цьому сьогодні ми разом з  поціновувачами поетичного слова змогли переконатися на поетичній етафеті «Вільні співи, гучні голоси, в ріднім краю я чути бажаю », присвяченому 145-річниці від дня народження Лесі Українки, що відзначається, 25 лютого. 

 Естафета відбувалась у приміщенні місцевої школи біля виставки літератури по творчості поетеси "Живе в казках, поемах і віршах, Лесина замріяна душа", яку підготувала бібліотекар Лілія Захарчук .  Учні та вчителі школи, бібліотекар, сільський голова долучились до читання безсмертних творів славної доньки Волинського краю. Вчителька української мови і літератури Галина Кужелюк зачитала власний вірш про Лесю Українку "Запитаю в Мавки й Лукаша". 

 

 

Як на снігу червоний жар калини,

Як у віках любов всесильна жінки,

Світитиметься в небі України

Свята надія Лесі Українки.