Моє село

                                                                   

                     МАТЕРІАЛИ З ІСТОРІЇ СЕЛА БЕРЕЗОЛУКИ

     Березолуки, невеличке село, точніше сказати, два села, яких об'єднує одна назва Березолупи: Великі і Малі - Березолуки і Підгірне. Півкілометра дороги через лісок, що розділяє два села, але не роз'єднує душі людей. Жителі обох прекрасно знають один одного і творять спільну історію.

   Чому ж « Березолуки »?

   Легенд про походження назви села існує кілька. Найвірогіднішою з них видається така.

   З давніх-давен Березолуки оточували болота, зарослі лозами та березняком. Ще й нині про це нагадує урочище Березовий Ліс. Орної землі серед боліт знайдеш небагато, а, отже, треба було шукати ще й інших засобів для існуваї знайшли. Адже куди не кинь оком — берези. А це і паливо, і ліки. От і з'явилась у селі нова професія — березолупи, і заготівельники берези.

   Звичайно, достеменно невідомо, коли саме це сталося, але за всю історію воно кілька разів перейменовували

   У тридцятих роках минулого століття село належало німецькому пану Фольагену. Німці, які тут працювали,  мріяли про місто, яке тут виросте. А на початку сімдесятих хтось вирішив, що назва Березолупи «не звучить», і Великі Березолупи стали просто Березолуками, а Малі Березолуки — Підгірним.

   Березолупи Малі — село Луцького повіту, в документах Березолупи, 31 км від Луцька, було там 32 дими жителів. Церква дерев'яна. Колись належало до Сімашків, у кінці XIX століття до Ф. Залевського. Велика власність десятин.

   Березолупи Великі — село Луцького повіту. В кінці XIX століття було там 54 дими і 320 жителів. В кінці XIX сто належало до Крашевських, а перед тим до Сангушків, від них перейшло до Івана Єловецького. В 1577 році володів селом Іван Чаплин, котрий платив від 10 дим. По Чаплину село переходить у польські руки до Станіслава Ювальсько XVII столітті, як власниця платить Олександра Лосицька з 26 дим, а в 1635 році тільки з одного дим. Після них належить до Укринів. В 1911 році, 1110 десятин на ґрунтах цього села належало до Кузьменка Євгена.

                                        Давня назва села.

   Багато чарівних сіл на нашій Україні, та коли потрапляєш у Березолуки, мимоволі забуваєш про негарг відпочиваєш душею, милуєшся і не намилуєшся буйнолистою зеленню садків, від яких неможливо відвести очі.

   Ось виструнчились у святковому вбранні, зітканому із зеленяви листочків та стиглих червоних плодів, виш черешні. Веселковими барвами виграють ніжні ромашки, чорнобривці та мальви, бережно насіяні роботящими жіночими руками. А ніби з туманної далечі минулих літ виринають, немов біле видиво, білокорі та стрункі берізки, які є своєрідним символом села. Бо ж саме із ними пов'язана давня назва села- Березолупи -перші писемні відомості про яке датую 1570 роком. А хороша слава про народних умільців, котрі займались плетінням різних ужиткових домашніх виробів з берези, а також виготовленням дьогтю, живе й донині.

   Із 1920 по 1939 років село Березолуки було окуповане буржуазною Польщею.

   За розповідями старших жителів села, тут була польська гміна. Головою був пан Воїнський. Люди важко працювали на полях і фермах, за що отримували мізерні копійки.

   Під час польської окупації тут діяв осередок КПЗУ.

   Велика Вітчизняна війна. Не обминула вона і наше село. З 1941 по 1943 роки село зайняли німецько-фашистські окупанти. На території сусіднього села Підгірне (колишні малі Березолупи) був фільварок (так називали бригадню ферму). Там німці тримали худобу, коні, свині, а, також обробляли навколишні поля. Мешканців навколишніх сіл  зганяли на фільварок і примушували виконувати важкі роботи. Тих, хто не підкорявся, жорстоко карали.

   За час воєнного лихоліття, загинуло на фронті 102 фронтовики, 29 мирних жителів.

   Братська могила та Обеліск Слави — найсвятіші місця, куди у великі свята приходять пом'янути своїх близь родичів та знайомих усі березолуківці: від старого до малого. Це тут, вкарбований в граніт, непорушно стоїть чийсь батько, син чи брат, той, хто віддав життя за наше майбутнє.

   На території села Березолуки В.Засядчуком знайдено кам'яну сокиру і молоток, а також крем'яну сокиру і вісь списа доби бронзи. На лівому березі річки Лютиці - поселення тшинецько-комарівської культури Х-ХІ століття.

   У північно — східній частині села під час меліоративних робіт знайдено кам'яні сокири, серп, маленьку мідну сокирку та кістки тварин.

    За селом, на лівому березі річки Лютиці, були поселення ХІІ-ХШ століття.