«Такий величний вогонь перестав горіти, такий високий і тонкий інтелект перестав жити, думати, працювати!»
Олена Пчілка
1 серпня минає сто років від того дня, коли закінчився земний шлях славетної української поетеси Лесі Українки, ім’я якої в числі знакових постатей в історії України поруч з іменами Тараса Шевченка та Івана Франка.
"…Шумує життя і наче не розуміє того, що воно втратило… – казала Людмила Старицька-Черняхівська. – Українська література втратила з нею одного з найбільших поетів життя – втеряла душу, яка рідко коли пробуває на землі…".
Леся Українка народилася 1871 року в Новограді-Волинському, у сім’ї дуже талановитих людей. Її мати Ольга Драгоманова-Косач – письменниця і публіцист — краще знана за літературним псевдонімом «Олена Пчілка», а її дядько Лариси Косач-Квітки Михайло Драгоманов був видатним українським науковцем, істориком і громадським діячем.
Великий вплив на ранні поетичні твори Лесі Українки справили найвеличніші літературні особистості України — Тарас Шевченко й Іван Франко. Надихаючись творчістю цих великих історичних постатей, вона плекала в собі любов до свого народу та до писемного слова.
Ще до того, як їй виповнилося вісім років, Лариса написала свій перший вірш під назвою «Надія», а 1884-го її перші опубліковані поезії «Конвалія» та «Сафо» з’явилися у львівському часописі «Зоря». 1888 року Леся Українка разом із братом організувала літературний гурток «Плеяда» з метою сприяти розвитку української літератури, а також щоби перекладати українською твори закордонних класиків. Леся добре знала багато мов, у тому числі російську, польську, болгарську, грецьку, латину, французьку, італійську, німецьку й англійську. Вона була активним опонентом російської автократії та виступала за вільну й незалежну Україну. Леся також писала епічні поеми, драми, прозу, літературну критику, а також соціально-політичні оповідання. Найвідоміші її твори – «Бояриня» (1914), психологічна трагедія про життя української сім’ї XVII ст., і «Лісова пісня» (1912), героями якої виступають міфологічні істоти з українського фольклору.
Ще в ранньому віці у Лесі виявили туберкульозу кісток — виснажливу хворобу, що змушувала дівчинку часто подорожувати в місця зі сухим кліматом, де вона могла би підлікуватися. Деякі види терапії ставали тортурами для молодої жінки, адже їй часто доводилося лежати протягом тривалого часу. Завдяки своїм віршам вона могла відчувати свободу, якої не мало її фізичне тіло. Слова були її крилами, які дарували Лесі можливість злітати навіть у найважчі миті. Із її поезії Сontra spem spero («Без надії сподіваюсь»):
Ще до того, як їй виповнилося вісім років, Лариса написала свій перший вірш під назвою «Надія», а 1884-го її перші опубліковані поезії «Конвалія» та «Сафо» з’явилися у львівському часописі «Зоря». 1888 року Леся Українка разом із братом організувала літературний гурток «Плеяда» з метою сприяти розвитку української літератури, а також щоби перекладати українською твори закордонних класиків. Леся добре знала багато мов, у тому числі російську, польську, болгарську, грецьку, латину, французьку, італійську, німецьку й англійську. Вона була активним опонентом російської автократії та виступала за вільну й незалежну Україну. Леся також писала епічні поеми, драми, прозу, літературну критику, а також соціально-політичні оповідання. Найвідоміші її твори – «Бояриня» (1914), психологічна трагедія про життя української сім’ї XVII ст., і «Лісова пісня» (1912), героями якої виступають міфологічні істоти з українського фольклору.
Ще в ранньому віці у Лесі виявили туберкульозу кісток — виснажливу хворобу, що змушувала дівчинку часто подорожувати в місця зі сухим кліматом, де вона могла би підлікуватися. Деякі види терапії ставали тортурами для молодої жінки, адже їй часто доводилося лежати протягом тривалого часу. Завдяки своїм віршам вона могла відчувати свободу, якої не мало її фізичне тіло. Слова були її крилами, які дарували Лесі можливість злітати навіть у найважчі миті. Із її поезії Сontra spem spero («Без надії сподіваюсь»):
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні! Останні роки свого життя Леся провела, поправляючи здоров’я в Єгипті та на Кавказі. Вона померла 1 серпня 1913 року в Грузії, а похована – на Байковому кладовищі в Києві.
Український конгресовий комітет Америки (УККА) звертається до українсько-американської громади зі закликом ушанувати життя надзвичайної й талановитої жінки — Лесі Українки, видатної жінки-письменниці в українській літературі, творчість якої надихала мільйони людей протягом майже століття та робитиме це впродовж майбутніх років.
В бібліотеці організована тематична поличка книг та газетно-журнальних статей: "З родинного архіву Косачів"
Немає коментарів:
Дописати коментар