#Літературний_календар

Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа поблизу Харко­ва у дворянській родині (від назви слободи й походить його псевдонім — Основ’яненко).

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію. Перша книга «Малороссийских повестей, расска­зываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р. У 1837 р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

Григорій Квітка, який узяв собі псевдонім Грицько Основ’яненко, сучасник автора «Енеїди», створив нову українську прозу, розвинувши в ній тенденції сентименталізму, а також і гумору. Він успішно виступив і в жанрі комедії — відомі його п’єси «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко- денщик».

Прозову спадщину Квітки-Основ’яненка умовно можна поділити на дві групи. До сентимен­тально-психологічних повістей належать «Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана», «Добре роби, добре й буде», «Перекотиполе», «Божі діти» та ін. У другу групу входять «Салдацький пат­рет», «Мертвецький Великдень», «Конотопська відьма», «Пархімове снідання», «На пушення — як зав’язано», «Підбрехач», «Купований розум», «От тобі й скарб».

Проза Квітки-Основ’яненка пройнята духом побожності, християнської покори перед Божою волею. Звідси її дидактизм, повчальний характер. Автор роздумує над людською долею і промислом Божим; розповідь розпочинається і переривається дидактичними й насамперед релігій­ними роздумами та зверненнями. Як фундатор української прози, Г. Квітка-Основ’яненко виявився письменником дуже широ­кого мистецького діапазону. В його спадщині й елементи сентименталізму, і те, що називають реа­лістичним способом зображення життя, і синтез мистецьких тенденцій минулого (бароко, бурлеск). Він творчо переробив і поставив на небувалу висоту традиції «химерного» мистецтва слова. Був поетом душі свого народу, глибинно увібравши у свою творчість його пісні, думи, звичаї.