З Днем МАТЕРІ!

Мама! Найдорожче слово в світі
Де б не був ти, що б ти не робив.
Назавжди вона твій шлях освітить
Ніжним серцем відданим тобі!

У 1907 році американка Анна Джарвіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшанування матерів у пам'ять про свою матір. Анна написала листи до державних установ, законодавчих органів і видатним особам з пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів. У 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері офіційним святом. У 1914 році, президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь усіх американських     матерів. 

         Символізм та вшанування матері

У вихованні велика роль відводиться матері, яка боролася за духовне збереження своїх дітей, щоб вони пам'ятали свою національну спадщину і походження.

В Україні жінка споконвіку асоціювалася з берегинею сім'ї. Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина — матір. Саме від неї залежить виховання дитини і саме мати прищеплює любов до рідної землі. 

         Релігійне підґрунтя

День Матері відзначають другої неділі травня, який вважається місяцем Пречистої Діви Марії. До Матері Божої звертаються християни, просячи заступництва та допомоги. В травні, коли Природа-Мати виряджає свою Доню-Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці та радості, люди висловлюють подяку материнській самопожертві й відзначають День Матері.

Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов'язане з ментальністю та суспільним ладом. Ще здавна князі благали її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу — козацтва.

          День матері в Україні

Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика Жіноча доля Олена Кисилевська. Також, 1929 року Союз українок зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації Просиіта, Рідна школа, Пласт, «Сокіл» та ін. організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині Відтоді, День Матері відзначали дуже широко.

У 1939 свято заборонила радянська влада. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну.

За часів незалежної України свято встановлено «…на підтримку ініціативи Державного комітету України у справах сімї і молоді, міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України, громадської організації „Союз українок“…» згідно з Указом Президента України «Про День матері» від 10 травня 1999року № 489/99

 Дорогій матусі!
Всього, що найкращого в світі буває,
Для Вас, наша люба, ми щиро бажаєм.
Невтомні руки ми Ваші цілуєм
І щирі вітання усі Вам даруєм:
Здоров'я зичим не на рік,
На все життя бажаєм щиро,
Щоб радісним і довгим був Ваш вік
3 добром, любов'ю, радістю і миром!

9 травня – День перемоги над фашизмом

9 травня 1945 року назавжди ввійшло в історію як День Перемоги у найбільшій і найкривавішій війні на нашій планеті. О 6 годині ранку про перемогу над гітлерівською Німеччиною сповістив по радіо диктор Юрій Левітан. Тому 9 травня вважається Днем Перемоги, хоча воєнні дії тривали ще не один місяць. Статус державного свята День Перемоги одержав тільки в 1965 р. До цього 9 травня було звичайним робочим днем, який офіційно не відзначали.

Для українців, як і для всіх інших народів, об'єднаних тоді в СРСР, Велика Вітчизняна війна була боротьбою за право на вільне життя, за свою землю, за гідне майбутнє. Це була справедлива, визвольна, священна війна проти підступного і жорстокого ворога, який виношував плани перетворити на рабів слов'ян та інші народи, віднесені нацистами до так званої "нижчої" раси.

У ході ВВВ український народ дав збройним силам антигітлерівської коаліції понад 6млн. воїнів. На користь високого усвідомлення свого воїнського обов'язку з боку українців свідчить і той факт, що вони посідають друге місце після росіян за кількістю Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави.

Територія України стала ареною найзапеклішого збройного протиборства двох могутніх держав. Буквально кожен клотик її землі переораний бомбами, снарядами, перекопаний солдатськими лопатами, рясно политий кров'ю. Тут відбувалися найжорстокіші битви війни і загинуло чи не найбільше бійців та командирів Червоної армії.

На долю України та її народу випали нечувані страждання і жертви. Окупанти винищили 3,9 млн. мирних жителів і до 1,4 млн. військовополонених, а 2,4 млн. молодих найбільш працездатних українців вивезли на примусові роботи до Німеччини. Багато з них там і загинули. На руїни перетворилися 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, 215 з яких розділили трагічну долю білоруської Хатині. Зруйновано понад 16 тис. промислових підприємств, близько 30 тис. колгоспів, радгоспів та МТС. Загальна сума збитків, заподіяних населенню й народному господарству республіки сягала майже 1,2 трлн. крб..

Пам'ять про ці жертви, про ратний і трудовий подвиг народу зобов'язує  нас перейнятися усвідомленням того, що, якби не було спільної Перемоги над фашизмом, покоління, що прийшли в життя після війни, взагалі й не народилися, і не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації, оскільки за планом "Барбаросса" 80 % населення західних областей України підлягали знищенню, а решта 20 % мали стати виконувати рабську працю.

Ми завжди пам'ятатимемо ціну, яку заплатили наші батьки і діди за сьогоднішній мир в Україні, за надану можливість наступним поколінням жити, народжувати і виховувати дітей. Будемо ж гідні ратного і трудового подвигу наших батьків. Зробимо все від нас залежне, щоб розквітав, ставав красивішим і заможнішим рідний край. Нехай земля радує щедрим колосом, а чисте, мирне небо - сонячними погожими днинами, рясним, своєчасним дощем.

 Сьогодні біля  Монументу Слави відбувся мітинг до Дня Перемоги. З вітальним словом до всіх присутніх звернулися: сільський голова Володимир Григорук, директор місцевої школи Володимир Блажко та ветеран Великої Вітчизнняної війни Михайло Петрович Ліщук. З вітальними словами та словами вдячності до ветеранів, яких на території сільської ради залишилось лише троє, звернулися учні школи .

 Були покладені квіти до підніжжя Монументу Слави та Кургану Слави, зачитана Книга Пам'яті.
У сільській бібліотеці організована тематична поличка:  "Мужність повертається у віках"

                                     

Ці дивовижні писанки

О, писанко! Ти символ України!
Любові й миру вічна берегиня. 

 Ось і прийшла весна – найпрекрасніша пора року. З її приходом оживає природа, повертаються з далеких країв птахи, зодягаються в зелень ліси та діброви. І саме з весною приходить в нашу оселю найголовніше свято християн – Пасха або Великдень. Це величне свято Світлого Воскресіння Христа, який приніс себе в жертву за гріхи людей і спокутував їх своїми стражданнями. 

 З утвердженням незалежної України Великдень одним із перших повертає нам те життєстверджуюче джерело, яким живиться народна мудрість. 

 Великдень в українців завжди асоціюється з писанкою. Важко собі уявити Великдень без писанок, які й око радують, і нечисту силу відганяють. А розписане по-мистецьки яйце створює особливий, святковий настрій. 

 Саме на конкурс пасхальних композицій  запросив Рожищенський районний краєзнавчий музей всіх сьогодні. Милувало око різнобарв’я крашанок. А що вже писанки – справжній витвір мистецтва! 

В конкурсі взяла участь і наша бібліотека та клуб з композицією: "З Великоднем у серці, без тривог весну стрічайте в запашнім цвітінні!"

 

6 травня - Юрія

  В народному календарі існує два свята Юрія - зимовий 9 грудня і весняний 6 травня. Весняний Юрій є покровителем землеробства і тваринництва (саме ім'я Юрій означає "хлібороб"), свійських та диких тварин. Юрій, або ж Георгій опікується також молодими дівчатами, які шлють йому свої молитви.

   З днем Юрія пов'язаний обряд вигону на пашу корів. Цьому процесу наші предки надавали особливої значимості. Одною з найбільш шанованіших професій були пастухи, бо корова в тогочасному господарстві, та й зараз, відіграє роль годувальниці роду, своєрідної берегині.

  З цього дня починають орати ниви. За традицією спочатку орють у слабких та немічних людей.

  Особливої цілющої сили набуває в цей день роса, яку Юрій спускає на землю. Юрієва роса зцілює від хвороб, нею треба вмиватись тим у кого поганий зір.

Йде Великдень по Землі

                                  

           Шановні користувачі бібліотеки!
Прийміть найщиріші вітання з нагоди найбільшого християнського свята Воскресіння Христового!
Нехай ваші душі будуть багаті на добро, як святковий стіл, чисті як Великодній рушник і веселі, як українські писанки. Хай малинові дзвони Великодня принесуть у вашу оселю радість, віру, надію і любов.
Христос Воскрес! Бажаю вам щастя і радості, віри і благополуччя! Нехай чудове свято Великодня принесе любов та світло у вашу родину, щирість та добро у взаємини!

   На теренах України святкувати Великдень як Воскресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття, з приходом християнства. Обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення) і стосувалися відродження життя і надій. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, замістивши місцеві звичаї і адаптувавши місцеві обряди й атрибутику.

                                               Українські великодні звичаї

   Наразі дослідникам досить важко розібрати які саме великодні обряди коли виникли і за яких обставин. З християнською великодньою обрядовістю змішалися давні язичницькі обряди, пов'язані зі святкуванням весняного сонця. Під впливом християнського календаря язичницька обрядовість частково перемандрувала у Великодній тиждень, а частково й зовсім зникла, окільки припадала на Великий Піст, що повністю протилежний «весняній радості».

   Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хріну та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».

Розговляються, насамперед, освяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед освяченого може бути смаженина, ковбаса, риба, сир, часник, полин, хрін, сіль та вино, баранчик — символ Ісуса Христа, ягнятка Божого. Люди вірили, що покладений у кошичок баранчик гарантуватиме прихильність сил природи і оберігатиме від стихійного лиха.

   Відомі також такі звичаї: перед тим, як з'їсти свячене самому, господар йшов з освяченим насамперед поміж худобу, христосався (цілувався) з нею, сповіщав «Христос воскрес!», а хтось із присутніх відповідав за худобу: «Воістину Воскрес!». Тоді господар торкався тричі свяченим кожної худобини і вимовляв: «Аби ся так не брало вівці (чи корови, чи чого), як ніщо не візьметься свяченої паски». В іншій околиці Галичини було записано інше висловлювання: «Який дар красний, так і аби Бог дав телиці (ягниці, чи що) красні». Потім обходив із освяченим сад, пасіку, город, відповідно примовляючи.

   Нарешті, всі входили до хати, де господар благословляв дітей, що ставали перед ним навколішки: «Аби вам розум так скоро розв'язувався, як ці бесаги (торба) скоро розв'язуються». У кого була дівчина на видданні, клали їй паску на голову: «Аби-сь у людей була така велична, як ця паска пшенична!» Малу дитину клали в спорожнену від свяченого торбу: «Аби-сь так скоро росло, як паска скоро росте»^[4]. Після розговін молодь ішла звичайно під церкву, де розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.

   На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено». Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, — а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Великодній понеділок зветься Обливаним. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок. Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий врожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.

   Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості зі освяченого м'яса, освячену сіль тощо. Виливають і чарку горілки: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.

За тиждень - Великдень!

28 квітня (2013) - Вербна неділя

Неділя за тиждень перед Великоднем називається "Вербною", "шутковою" або "квітною". За християнським вченням у цей час Спаситель Христос уїжджав до Єрусалиму на ослику, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло".

Також був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму".

Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток", а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

• Не я б'ю - верба б'є,
• За тиждень Великдень,
• Недалечке червоне яєчко!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився".
Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворувань.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

                                                                                            

                                      Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу"

Про Чорнобиль мусимо пам'ятати завжди

Сьогодні День пам'яті жертв Чорнобильської трагедії

   26 квітня 1986 року о 01.23 сталася найбільша техногенна аварія в історії людства - вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС.
Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.

   Лише наступного дня, після того як у Швеції за рівнем радіації визначили, що в Україні мала місце аварія, уряд СРСР повідомив про Чорнобильську трагедію. Від вибуху і при гасінні пожежі, що тривала близько 10 днів, загинув 31 чоловік і більше 200 було госпіталізовано. За неофіційною статистикою в Україні померло не менше 15 тисяч людей, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

   Жахлива аварія призвела до радіоактивного опромінення величезної кількості людей, до забруднення води й навколишнього середовища. На території України утворилася так звана 30-кілометрова "зона відчуження", з якої терміново було переселено людей для врятування їхнього життя.

   В "зону відчуження" прибували фахівці, які направлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини. Пізніше цих людей стали називати "ліквідаторами". Вони працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші – їх було приблизно 240 тисяч чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки - приблизно 600 тисяч чоловік.
   Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним "саркофагом", збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову введена в експлуатацію. Однак великі пожежі і аварії в 1991 та в 1996 роках привели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000-у році був зупинений останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.

26 квітня - є днем пам'яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам'яті українського народу.

   На території Березолуківської сільської ради проживає два ліквідатори Чорнобильського лиха. Це - Лосіч Анатолій Васильович, та Отрода Іван Григорович. Сьогодні, як і щороку  їх запросили в Рожищенську музичну школу, шоб подякувати за їхній подвиг.  

 

 

Майстер - клас з писанкарства

Українська писанка

 

 

Писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості.

  У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим початком. У слов'ян-язичників, на думку С. Килимника, писанки існували вже за часів антів — наших прародичів /ІІІ — VIII ст. н. е./ і були символом сонячного культу. Птахи — це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка — емблема сонця — життя, народження.

  Писанки використовували як опредмечений символ кохання, даруючи їх юнці. У народній медицині ними «викачували» хвороби. Свячені писанки закопували у землю (на високий врожай), клали у домовину, у ясла для худоби. Лушпиння із писанки кидали «на щастя» на дах оселі та ін. Цікаво, що писанкарство було притаманне лише тим етнічним групам, які стали називатися українцями.

  Вчора в Рожищенському краєзнавчому музеї відбувся майстер-клас: " Ця дивовижна писанка" для працівників культури. Навчання проводив відомий волинський майстер писанкарства Андрій Володимирович Бондарук. Учасники цього чудового заходу мали можливість насолодитися мистецтвом писанкарства і, васноруч написати писанку.   З усіма охочими він ділився секретами народного мистецтва.

Писанкар Андрій Бондарук, захоплений вітчизняною історією, досліджує знакову систему древніх взірців, вивчає та пропагує національну автентику. Під час роботи дотримується традицій створення писанки, аби не викликати гніву вищих сил.

Окрім яйця, воску, писачка та фарб, обов’язковим атрибутом для такого заняття є хороший настрій. На перший погляд справа може здатися складною, під силу лише тому, хто гарно малює. Але варто спробувати і неодмінно вийде у кожного. Бо розписують не руки, а душа.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зробим країну чистою

20 квітня в 2013 році відзначається Український день довкілля. Дата свята щороку призначається на третю суботу квітня. Святкування Дня навколишнього середовища, який з'явився завдяки підписанню спеціального президентського указу, проводиться з 1999 року.

   В принципі, поява цього свята пов'язана не з подіями в самій Україні, а з проведенням Стокгольмської конференції. Саме на річницю цієї події і була призначена дата свята. Конференція, що відбулася в Стокгольмі, зіграла вирішальну роль в глобальному екологічному русі.

    Український день довкілля організовується спеціальним комітетом, який займається підготовкою тематичних заходів, пов'язаних з висадкою рослин в лісах і парках, прибиранням паркових територій, плануванням скверів, газонів, клумб в населених пунктах, ліквідацією стихійних звалищ в громадських місцях, місцях відпочинку і дозвілля.

   Зазвичай всі ці заходи широко висвітлюються у пресі, оскільки головна мета свята — підвищення рівня свідомості українців в питаннях, що стосуються збереження безпеки навколишнього середовища.

  Жителі села дружно вийшли прибрати свою територію. Учні місцевої школи попрацювали на подвір'ї школи та біля Обеліску Слави. Працівники сільради та керівники установ  поприбирали  на прилеглих тариторіях. Потім  -  всі дружно пішли поприбирати сільське кладовище. Тож  давайте спільними зусиллями зробимо нашу країну чистою!

Публічні бібліотеки - мости до електронного урядування

 

У Волинському РТЦ розпочалися тренінги за проектом  в рамках програми ”Бібліоміст”. Проект впроваджується Волинською ДОУНБ ім. Олени Пчілки з Волинською обласною громадською організацією ”Фундація розвитку громад”.  З електронними послугами першими почали знайомство бібліотекарі. В ньому взяла участь сільський бібліотекар - Лілія Захарчук. Адже учасниками тренінгу були представники районних, сільських бібліотек, які володіють комп’ютерами і мають доступ до мережі Інтернет.

   Розпочала зустріч з бібліотекарями Ірина Б’яла, головний спеціаліст Головного управління юстиції у Волинській області, яка розповіла про діючий в Україні ”Закон про адміністративні послуги”. Саме цей Закон визначає правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг. Також вона зупинилася на структурі сайту Адміністративні послуги органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Волинської області

   Потім після короткого знайомства з присутніми тренер Руслан Краплич з’ясував наскільки учасники тренінгу володіють поняттями ”електронне урядування”, ”електронна демократія”, ”електронні послуги”, ”адміністративні – не адміністративні послуги”, інше.

   Учасники  були задоволені майстеро проведеним тренінгом, і щиро дякували його організаторам, і бажали їм успішної реалізації проектів.

 

•